Віктор Еміль Франкл (нім. Viktor Emil Frankl; 26 березня 1905, Відень — 2 вересня 1997, Відень) — австрійський психіатр, невролог і філософ, засновник логотерапії, відомої як Третя віденська школа психотерапії. Доктор медицини і доктор філософії Віденського університету, почесний доктор двадцяти дев’яти університетів світу, почесний громадянин Відня (з 1995 року). Книга «Людина в пошуках справжнього сенсу» станом на 2022 рік розійшлася тиражем понад 16 мільйонів примірників і перекладена п’ятдесятьма двома мовами.
Дитинство та освіта
Народився 26 березня 1905 року у Відні в родині євреїв. Батько, Ґабріель Франкл, був державним службовцем Міністерства соціального захисту; мати, Ельза, відома в родині своєю добросердністю. Ще в початкових класах гімназії Віктор поставив учителю запитання: «Якщо жизнь — це лише хімічний процес, то де ж сенс?» — і це питання стало для нього центральним на все життя.
Під час навчання в гімназії зацікавився ідеями Зиґмунда Фрейда, вступив з ним у листування. 1924 року, ще студентом, за рекомендацією Фрейда опублікував статтю у «Міжнародному журналі психоаналізу». Пізніше відійшов від психоаналізу: особиста зустріч з учнем Фрейда Паулем Федерном, який розпочав розмову з питання «Яким є ваш невроз?», остаточно переконала Франкла, що людину не можна зводити до її патологій.
Приєднавшись до кола Альфреда Адлера, у 1927 році виступив на Третьому міжнародному конгресі з індивідуальної психології з позицією, що люди прагнуть не лише зрозуміти власне існування, а й знайти сенс. Адлер відрахував його з асоціації. 1930 року Франкл здобув ступінь доктора медицини у Віденському університеті.
Клінічна практика до 1942 року
У 1933–1937 роках Франкл очолював так звану «палату самогубців» (нім. Selbstmörderpavillon) головної Віденської лікарні — відділення для жінок, схильних до суїциду. Щороку через нього проходило не менше трьох тисяч пацієнтів. Паралельно він засновував безплатні молодіжні консультаційні центри, де допомагав студентам знайти сенс життя.
Після аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною 1938 року Франкл утратив право лікувати «арійських» пацієнтів. 1940 року очолив неврологічне відділення Шпиталю Ротшильда — єдиної лікарні у Відні, де ще лікували євреїв. Тут він ставив пацієнтам помилкові діагнози, рятуючи їх від нацистської програми евтаназії психічно хворих.
У грудні 1941 року одружився з медсестрою Тіллі Ґроссер. Їхнє весілля вважалося останнім єврейським весіллям у Відні на роки вперед.
Роки в концентраційних таборах (1942–1945)
25 вересня 1942 року Франкл разом з дружиною та батьками був депортований до концтабору Терезієнштадт у Чехії. Батько помер там від виснаження та пневмонії; Франкл особисто полегшив його останні години, зробивши ін’єкцію морфію. Мати загинула в газовій камері Аушвіца в жовтні 1944 року.
19 жовтня 1944 року Франкла відправили до Аушвіца. Невдовзі перевели до Кауферинґу III — філіалу Дахау, потім до Тюрхайму. В усіх таборах він разом з іншими в’язнями виконував важку фізичну роботу, але вечорами лікував душевний стан товаришів по ув’язненню. Дружина Тіллі загинула в Берген-Бельзені; брат — також у таборі. З усієї родини вижили тільки Франкл і його сестра, яка ще до депортацій емігрувала до Австралії.
27 квітня 1945 року Тюрхайм було звільнено американськими військами.
Логотерапія
Логотерапія (від грецьк. logos — сенс) — психотерапевтичний напрям, заснований на переконанні, що первинною рушійною силою людини є прагнення знайти сенс свого існування, а не задоволення (Фрейд) і не воля до влади (Адлер). Пригнічення цієї потреби Франкл назвав «екзистенціальною фрустрацією» — частою причиною ноогенних неврозів.
Відповідно до логотерапії, людина зберігає свободу вибору власного ставлення до будь-яких обставин — навіть у невільничих умовах. Три шляхи до сенсу: творчість і праця; переживання (любов, краса); ставлення до неминучого страждання. Теорія сформувалася ще до 1942 року, але досвід концтаборів став для неї «ненавмисним дослідженням у природних умовах».
Кар’єра і визнання після 1945 року
Повернувшись до Відня 1945 року, Франкл відновив рукопис книги «Лікар та душа» (оригінал загубився в Аушвіці) і надиктував спогади про концтабір за дев’ять днів. Обидві книги вийшли 1946 року. З 1946 до 1971 року він очолював неврологічне відділення Віденської поліклініки.
1947 року одружився вдруге — з медсестрою Елеонорою Катариною Швіндт, католичкою. Подружжя поважало традиції одне одного, разом відвідувало і синагогу, і костел. Донька Ґабріеле стала дитячим психологом. 1948 року Франкл захистив докторську дисертацію з філософії «Несвідомий Бог». 1955 року став професором Віденського університету.
1961 року Гордон Олпорт запросив Франкла до Гарварду. Це відкрило йому доступ до американських університетів: протягом 1960-х років він їздив до США близько ста разів, чотири рази здійснив кругосвітні лекційні тури, виступив більш ніж у двохстах університетах поза Європою. 1970 року в Сан-Дієго відкрився перший у світі інститут логотерапії. До 1995 року загальний тираж лише англомовного видання «Людини в пошуках сенсу» перевищив дев’ять мільйонів примірників.
До 80 років Франкл займався альпінізмом. У 67 років почав навчатися пілотуванню і незабаром здійснив перший самостійний політ. Його ім’ям названо три тропи в Альпах. 16 жовтня 1995 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин Відня».
Помер 2 вересня 1997 року від серцевої недостатності. Похований на єврейській ділянці Центрального кладовища Відня.
Всі книги Віктора Франкла
Видані українською мовою:
- «Людина в пошуках справжнього сенсу» — К.: КСД, 2016 (Man’s Search for Meaning)
- «Лікар та душа. Основи логотерапії» (The Doctor and the Soul)
- «Сказати життю “Так!”: психолог у концтаборі» (…trotzdem Ja zum Leben sagen, 1946)
Повна бібліографія (хронологічно):
- 1946 — «Сказати життю “Так!”: психолог у концтаборі» — перші спогади про концтабір, написані за 9 днів; вийшли анонімно
- 1946 — «Лікар та душа. Основи логотерапії» (Ärztliche Seelsorge) — перше систематичне викладення логотерапії; розпродана за три дні після виходу
- 1947 — «Психотерапія на практиці» (Psychotherapie in der Praxis)
- 1948 — «Несвідомий Бог. Психотерапія і теологія» (Der unbewusste Gott) — докторська дисертація з філософії
- 1955 — «Лікар та душа» — розширене англомовне видання (The Doctor and the Soul)
- 1956 — «Логотерапія і екзистенціальний аналіз» (Logotherapie und Existenzanalyse)
- 1956 — «Теорія і терапія неврозів» (Theorie und Therapie der Neurosen)
- 1959 — «Людина в пошуках сенсу» — англійський переклад, з передмовою Гордона Олпорта (Man’s Search for Meaning; бестселер Бібліотеки Конгресу США)
- 1967 — «Психотерапія і екзистенціалізм» (Psychotherapy and Existentialism)
- 1969 — «Воля до сенсу» (The Will to Meaning)
- 1975 — «Несвідомий Бог» — англійське видання (The Unconscious God: Psychotherapy and Theology)
- 1977 — «Нечутний крик за сенсом» (The Unheard Cry for Meaning)
- 1980 — «Людина перед питанням про сенс» (Der Mensch vor der Frage nach dem Sinn)
- 1986 — «Страждання через відсутність сенсу» (The Suffering of Meaninglessness)
- 1995 — «Спогади» / «Автобіографія» (Was nicht in meinen Büchern steht)
Загалом після 1945 року вийшло 31 книга і близько 400 статей Франкла. До 1995 року його праці були перекладені 25 мовами; станом на 1997 рік налічувалося 131 книга з логотерапії інших авторів, 151 дисертація і більше 1300 статей.
Цікаві цитати Віктора Франкл
Про щастя і кохання
Щастя подібне до метелика. Чим більше ловиш його, тим більше воно вислизає. Але якщо ви перенесете свою увагу на інші речі, воно прийде і тихенько сяде вам на плече.
Людина, яка усвідомила свою відповідальність перед іншою людською істотою, яка пристрасно її чекає, або перед незакінченою роботою, вже не зможе кидатися своїм життям. Вона знає, навіщо їй жити, і буде здатна витримати майже будь-яке «як».
Щастя — це коли найгірше обійшло стороною.
Якби всі люди були ідеальні, то кожну людину завжди можна було б замінити будь-якою іншою.
Нам знову і знову наказується бути щасливими. Але щастя не може бути об’єктом прагнення, погоні — воно має бути результатом чогось іншого. Треба мати підставу бути щасливим.
Тільки любов є те кінцеве і вище, що виправдовує наше тутешнє існування, що може нас підносити і зміцнювати!
Про успіх і самореалізацію
Людина чимось схожа на літак. Літак може їздити по землі, але, щоб довести, що він літак, він повинен піднятися в повітря. Так само і ми: якщо не піднімемося над собою, ніхто й не здогадається, що ми зможемо полетіти.
Не ставте собі за мету успіх: чим більше ви будете прагнути до нього, зробивши його своєю метою, тим точніше ви пропустіть його. Успіху, як і щастя, не можна домагатися. Він приходить потім тільки як незапланований результат відданості справі, більш значущій, ніж ти сам.
Про психіатрію і неврози
У кожного часу — свої неврози, і кожному часу потрібна своя психотерапія.
Якщо страх перетворює лякаючі думки на реальність, то занадто сильне бажання заважає отримати бажане.
Значущі не наші страхи і не наша тривожність, а те, як ми до них ставимося.
Нормальна особистість задовольняється світом із частковою безпекою, тоді як невротик шукає абсолютної безпеки.
Якщо людина хоче прийти до самої себе, її шлях лежить через світ.
Ніхто не має права чинити безправ’я, навіть той, хто від безправ’я постраждав, і постраждав дуже жорстоко.
Спадковість — це не більш ніж матеріал, з якого людина будує саму себе. Це не більш ніж каміння, яке може бути використане, а може бути відкинуте будівельником. Але сам будівельник — не з каменів.
Про внутрішню свободу
Живи так, ніби живеш вже вдруге і при першій спробі зіпсував усе, що тільки можна зіпсувати.
Нехай на якісь хвилини, нехай у якихось особливих ситуаціях, але гумор теж зброя душі в боротьбі за самозбереження. Адже відомо, що гумор, як ніщо інше, здатний створити для людини певну дистанцію між нею самою і її ситуацією, поставити її над ситуацією, нехай, як уже говорилося, і ненадовго.
Кожній тварі дано зброю для самозахисту: кому роги, кому копита, жало чи отрута. У мене — дар красномовства. Доки мені рот не заткнуть, зі мною краще не зв’язуватися.
У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини — обирати власне ставлення до будь-яких обставин, обирати власний шлях.
Між стимулом і нашою реакцією на нього завжди є час. За цей час ми обираємо, як реагувати. І саме тут лежить наша свобода.
Про сенс життя і його пошуки
Втрата сенсу життя — основна проблема сучасного суспільства, всі інші проблеми з неї випливають.
У кожного є своє особливе покликання. Кожна людина незамінна, а життя її неповторне. І тому завдання кожної людини настільки ж унікальне, наскільки унікальна і її можливість виконати це завдання.
Людина не повинна питати, в чому сенс її життя, але радше має усвідомити, що вона сама і є та, до кого звернене це питання.
Прагнення знайти сенс життя є головною мотивуючою силою в людині… Я не побоюся сказати, що у світі не існує більш дієвої допомоги для виживання навіть у найжахливіших умовах, ніж знання, що твоє життя має сенс.
