Фіцджеральд Френсіс Скотт Кей (Francis Scott Key Fitzgerald; 24 вересня 1896, Сент-Пол, Міннесота — 21 грудня 1940, Голлівуд, Каліфорнія) — американський письменник, найяскравіший представник так званого «втраченого покоління», хроніст та творець поняття «епоха джазу» в літературі ХХ сторіччя. Автор роману «Великий Гетсбі» (1925) — одного з найвидатніших творів американської прози, обов’язкового для вивчення в середній школі і коледжі США.
Ранні роки та освіта
Майбутній письменник народився в католицькій ірландській родині у Сент-Полі, штат Міннесота. Пращури по материній лінії — Маккуїлани — заробили чималий капітал у торгівлі. Батько, Едвард Фіцджеральд, нащадок давнього ірландського роду, розбагатіти не зміг і вважався недостатньо гідною партією для доньки Маккуїланів. До народження Скотта сім’я втратила двох дітей, тому він ріс у надмірній материнській опіці. Незважаючи на скромні реальні статки, родина дбала про престижну освіту сина.
Фіцджеральд навчався в Академії Сент-Пола, у Newman School, а з 1913 року — у Принстонському університеті. У Принстоні грав у університетській футбольній команді, писав оповідання та п’єси, що перемагали в університетських конкурсах, а його тексти з’являлись у «Princeton Triangle Club», «Princeton Tiger» і «Nassau Lit». Тоді ж він потоваришував з однокурсниками Едмундом Вілсоном і Джоном Пілом Бішопом — обидва згодом чимало сприятимуть його літературній кар’єрі.
Тема класової нерівності, яку, за власним зізнанням, він вважав «не переконанням революціонера, а прихованою ненавистю селянина», позначиться для нього особисто дуже гостро. Його багатші сусіди і однокласники в дорогих навчальних закладах вважали Фіцджеральда вискочкою, й усе подальше його життя — емігранта в Європі та сценариста в Голлівуді — лише зміцнило це відчуття аутсайдера.
Армія. Перше кохання. Зельда Сейр
Не дочекавшись випускних іспитів, у 1917 році Фіцджеральд пішов добровольцем до армії. На цей крок його штовхнули й болісні почуття: чиказька світська левиця Джіневра Кінг, яку він кохав із шістнадцяти років, відмовила йому — її батьки вважали небагатого юнака негідною партією. Джіневра стане літературним прообразом кількох героїнь його прози. Кохання було сильним і пристрасним та лишатиме відлуння в усьому подальшому житті письменника — всі наступні романтичні стосунки ставали своєрідним відлунням цієї першої незагоєної рани.
Служив Фіцджеральд у тренувальному таборі під командуванням капітана Дуайта Ейзенхауера — майбутнього генерала армії та президента США. Саме під час армійської служби у заміському клубі відбулося знайомство із Зельдою Сейр, дочкою судді штату Алабама. 17-річна красуня з півдня вважалася однією з найзавидніших наречених штату. Спалахнув роман. Фіцджеральд писав про неї у щоденнику:
«Я закоханий у буревій… Я кохаю її, я кохаю її, я її кохаю!»
Щоб одружитися із Зельдою, Фіцджеральду потрібен був постійний чималий заробіток, а з цим ніяк не складалось. Сім’я нареченої упереджено ставилася до обранця через його католицьке походження та нестабільний фінансовий стан. Дівчина кілька разів відміняла заручини. Письменник був засмучений, загрожував стрибнути з вікна Єльського клубу й носив із собою револьвер, замислюючись над самогубством.
Після демобілізації у 1919 році Фіцджеральд перебрався до Нью-Йорка й влаштувався літературним співробітником рекламного агентства. Більше сотні його рукописів отримали редакційні відмови. Розчарований, він повернувся додому і взявся переробляти роман «Романтичний егоїст», написаний ще під час армійської служби.
Перший успіх. «Король і королева покоління»
Перероблений роман вийшов навесні 1920 року під назвою «По цей бік раю» («This Side of Paradise»). Успіх виявився фантастичним — «Рай» сприйняли як «маніфест покоління», сорок тисяч примірників було продано за перший рік. Літературний критик Генрі Менкен зазначив:
«…Дивовижний роман — оригінальний формою, надзвичайно вишуканий за манерою написання і чудовим змістом».
Головний редактор видавництва «Scribner’s» підкреслив: «Книга так разюче відрізняється від решти, що важко навіть передбачити, як публіка прийме її. Але ми всі за те, щоб піти на ризик, і всіляко підтримуємо її». Ризик виправдався.
У квітні 1920 року відбулося вінчання Френсіса Фіцджеральда і Зельди Сейр. Твори письменника почали з’являтися в престижних журналах і газетах: «Scribner’s Magazine», «The Saturday Evening Post». Достаток родини зростав щодня, і невдовзі подружжя за фінансовими можливостями та стилем життя почали називати «королем і королевою покоління». Сам письменник зауважив: «Не знаю, чи реальні ми із Зельдою люди, чи персонажі одного з моїх романів».
Подружнє життя Фіцджеральдів нагадувало феєрверк. Сучасники дивувались і захоплювались їхньою енергією: купання у фонтані, катання на даху таксі, поява голими на виставці, стійки на руках у холі готелів. Але за блиском ховалися нестабільність і злам — ревнощі, скандали, безмірне вживання алкоголю. На початку 1920-х Фіцджеральди переїхали до Європи, оселились у Парижі, де тоді мешкала майже вся американська інтелектуальна еліта. Сам письменник описував ці роки як «тисячу вечірок і жодної роботи». Саме в Парижі він познайомився з Ернестом Гемінгвеєм, який згодом назве Фіцджеральда справжнім відданим другом. 26 жовтня 1921 року у подружжя народилась єдина дитина — донька, яку батьки лагідно називали Скотті.
Хвороба Зельди. Творча криза
У 1924–1925 роках вийшли «Прекрасні й приречені» та «Великий Гетсбі» — твори, що принесли Фіцджеральдові репутацію першого літератора нової доби. Проте «Великий Гетсбі», незважаючи на великі сподівання, спочатку не мав ні широкого комерційного успіху, ні одностайної критичної підтримки. У 1925 році було продано лише 21 000 примірників, що вдвічі менше, ніж тираж кожної з перших двох книг. Для письменника, що вів спосіб життя голлівудської зірки, це був тяжкий удар. У 1930-ті, після початку Великої депресії, про роман майже забули.
Одночасно у житті Фіцджеральда починався трагічний злам. Стан Зельди погіршувався: лікарі діагностували шизофренію. Вона пробувала скоїти самогубство під час автомобільної поїздки гірськими дорогами — разом із чоловіком і дев’ятирічною донькою. Чоловікові вдалося вирівняти автомобіль і запобігти трагедії. Загалом Зельда перебувала на обліку в психіатричних закладах упродовж 17 років. Заради заробітку — передусім для оплати її лікування — Фіцджеральд писав переважно статті й оповідання для «The Saturday Evening Post», а не романи великих форм. Він страждав і починав зловживати алкоголем.
Наприкінці 1920-х письменника запросили до Голлівуду для написання сценарію. Знайомство із 17-річною старлеткою Лоіс Моран на якийсь час надало його життю нових поштовхів — вона стала для нього музою і прообразом героїні в оповіданні «Магнетизм» та у романі «Ніч лагідна».
Голлівуд. Останні роки
У 1934 році Фіцджеральд опублікував роман «Ніч лагідна» («Tender is the Night»), значною мірою автобіографічний. В Америці книга великого успіху не мала. Стан здоров’я письменника погіршувався: до фінансових негараздів і хвороби дружини додались власні проблеми. Після статті «New York Post» про його алкоголізм Фіцджеральд спробував вкоротити собі віку.
У 1937 році він прийняв вигідний контракт від студії «Metro-Goldwyn-Mayer». На «Фабриці мрій» він несподівано зустрів своє перше кохання, Джіневру Кінг. Зустріч виявилась болісною для обох — повторити минуле неможливо. Режисер Біллі Уайлдер охарактеризував друге перебування письменника в Голлівуді як набіг «великого скульптора, якого найняли для роботи з сантехніки».
Востаннє Фіцджеральд бачив дружину під час поїздки на Кубу в 1939 році. Останньою жінкою в його житті стала журналістка Шейла Ґрем, яка описувала останній рік їхнього спільного життя як один із найщасливіших його періодів. У жовтні 1939 року він узявся за роман про закулісся Голлівуду — «Останній магнат» («The Last Tycoon»), який залишився незавершеним. За три роки на «Фабриці мрій» він написав також серію оповідань і статей переважно автобіографічного характеру, опублікованих після смерті у збірці «Крах» («The Crack-Up», 1945). Незадовго до смерті в автобіографічній статті в журналі «Esquire» він порівняв себе з розбитою тарілкою.
Смерть і посмертна слава
Френсіс Скотт Фіцджеральд помер від серцевого нападу 21 грудня 1940 року в Голлівуді. Йому було 44 роки. Попрощатися з ним прийшло не більше тридцяти людей — серед них донька, агент Гарольд Обер та редактор Максвелл Перкінс. Римо-католицька церква відхилила прохання сім’ї про поховання письменника як непрактикуючого католика на сімейній ділянці.
У час смерті Фіцджеральд вважав, що життя не вдалось, а його твори забуті. Критики писали про нього як про «алкоголіка-невдаху та втілення краху епохи джазу». Справжня популярність «Великого Гетсбі» настала під час Другої світової війни: організація «Armed Services Edition» роздавала безкоштовні примірники американським солдатам за кордоном, а до 1945 року серед військ було поширено понад 123 000 примірників. Через тридцять п’ять років після першої публікації книга продавалась тиражем 100 000 примірників на рік.
Берк Ван Аллен зазначив:
«Жоден інший американський письменник не продемонстрував такої постійно зростаючої майстерності свого інструменту та регулярної чутливості до естетичних цінностей життя. Жодне покоління американців не мало такого переконливого і сентиментального літописця як Фіцджеральд, жоден автор не був настільки ототожнений із відображеним поколінням».
Після смерті Фіцджеральда його друг Едмунд Вілсон завершив незакінчений роман «Останній магнат», використовуючи авторські примітки. Гертруда Стайн вважала, що «Фіцджеральд перевершив сучасних письменників, таких як Гемінгвей, завдяки майстерності писати природні речення». Вілсон зазначав через сім років після смерті, що «зіпсований алкоголік» посмертно став у народному сприйнятті «напівбожественним персонажем». Коли Зельда загинула внаслідок пожежі в лікарні Хайленд вісім років потому, її поховали поруч із чоловіком. У 1975 році донька Скотті отримала дозвіл на перенесення останків батьків на сімейну ділянку в Сент-Мері. На спільній плиті викарбувано рядки з «Великого Гетсбі»:
«Так ми і намагаємося плисти вперед, борючись із течією, а вона все зносить і зносить наш човник назад у минуле…»
До початку XXI сторіччя «Великий Гетсбі» продано мільйонами примірників, він є обов’язковим до вивчення в середній школі та коледжі США. За словами професора Джона Кюля з Нью-Йоркського університету: «Якщо ви хочете дізнатися про типову Америку — читайте «Великого Гетсбі» Фіцджеральда — типового американського письменника».
Вшанування пам’яті
Будинок у Сент-Полі, де минуло дитинство Фіцджеральда, оголошено національною історичною пам’яткою.
У 1990 році Університет Гогвортса заснував Товариство Ф. Скотта Фіцджеральда, яке згодом стало філією Американської літературної асоціації.
У 1994 році Всесвітній театр у Сент-Полі (Міннесота) перейменовано на Театр Фіцджеральда.
Під час пандемії Товариство організувало онлайн-читання «По цей бік раю», приурочене до сторічного ювілею роману.
Всі твори Френсіса Скотта Фіцджеральд
Романи:
- «По цей бік раю» (This Side of Paradise, 1920)
- «Прекрасні й приречені» (The Beautiful and Damned, 1922)
- «Великий Гетсбі» (The Great Gatsby, 1925)
- «Ніч лагідна» (Tender Is the Night, 1934)
- «Останній магнат» (The Last Tycoon, незавершений, виданий посмертно, 1941)
Збірки оповідань:
- «Спокусниці і філософи» (Flappers and Philosophers, 1920)
- «Казки століття джазу» (Tales of the Jazz Age, 1922)
- «Всі ці сумні молоді люди» (All the Sad Young Men, 1926)
- «Крах» (The Crack-Up, 1945, посмертне видання)
