Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району Черкаської області. 1963 року родина переїхала до міста Звенигородка, де 1968 року він закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Водночас навчався за обміном студентів на філологічному факультеті Єреванського державного університету, де студіював вірменську мову й літературу.
Після закінчення навчання Шкляр працював журналістом. Не залишаючи роботу журналіста, у 1980-х роках написав перші відомі збірки оповідань — «Де твій Остап, Соломіє?», «Перший сніг» та «Живиця». З 1988 по 1998 рік займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках».
Слава прийшла до автора на початку 2000-х років після виходу роману «Ключ». Твір був написаний всього за місяць, після того, як Василь опинився у реанімації внаслідок невдалого випадку на риболовлі. Роман моментально став популярним, перевидавався на території України понад дванадцять разів, а також був перекладений за кордоном.
2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти Табачника. Згодом у Холодному Яру автору «Чорного Ворона» було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди — 260 000 грн — письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон».
Твори Шкляра перекладені на вірменську, болгарську, шведську та інші мови. Письменник заборонив перекладати свої книги на російську мову. Василя Шкляра без перебільшення називають батьком українського бестселера.
Усі книги Василя Шкляра
Збірки оповідань і повісті
- «Перший сніг» (1976)
- «Живиця» (1982)
- «Черешня в житі» (1983)
- «Де твій Остап, Соломіє?» (1980-ті)
- «Стороною дощик іде» (збірка)
- «Новели і оповідання» (раннє)
Романи
- «Праліс» (1986)
- «Ностальгія» (1989)
- «Ключ» (1999) — гран-прі «Золотий бабай», багаторазово перевиданий
- «Елементал» (2001)
- «Кров кажана» (2003)
- «Залишенець. Чорний Ворон» (2009) — Народна Шевченківська премія · екранізація 2019
- «Маруся» (2014)
- «Троща» (2016)
- «Тінь сови» (2018)
- «Репетиція сатани» (2020)
- «Йонас» (нова книга)
Переклади та редакторська робота
Василь Шкляр перекладав з вірменської та новогрецької. Особливого розголосу набув його переклад «Тараса Бульби» Миколи Гоголя, зроблений з першого видання повісті 1835 року зі збірки «Миргород». Ця інтерпретація удостоїлася брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.
Серед відомих перекладів і редакторських робіт Шкляра:
- «Давит Сасунці. Вірменський народний епос» — редактор українського видання (Дніпро, 2003)
- «Панас Мирний. Повія» — редакція Василя Шкляра (ЛА «Піраміда», 2005)
- «Українські народні казки. Чарівні, соціально-побутові, про тварин. Книга друга» — упорядник (Перун, 1994)
- «Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція» — переклад з російської Василь Шкляр
У 2000–2004 роках як головний редактор видавництва «Дніпро» Шкляр здійснював адаптовані видання зарубіжної і вітчизняної класики — скорочені, сучасною мовою, без архаїзмів і діалектизмів.
