Світлана Талан: біографія та усі книги письменниці

Світлана Олегівна Талан народилася 7 березня 1960 року в селі Слоут Глухівського району Сумської області в родині сільських учителів. Членкиня Національної спілки письменників України (з 2014 року), авторка романів у жанрі «реальних історій», лауреатка відзнаки «Золота письменниця України» (2015). За підсумками 2023 року видавництво «КСД» назвало її лідеркою продажів серед українських авторів — загальний наклад її книжок перевершив показники Агати Крісті, Дена Брауна та Анджея Сапковського на українському ринку.

Дитинство та освіта

У 1975 році закінчила восьмирічну школу в селі Перемога Глухівського району, навчання продовжила у Баницькій середній школі. З п’ятнадцяти років паралельно з навчанням працювала позаштатною кореспонденткою районної газети — перший публіцистичний досвід, що визначив авторський стиль. У 1979 році переїхала до міста Сватового на Луганщині.

1983 року закінчила Глухівський педагогічний інститут. Після отримання диплому працювала вихователькою у дитячому садку, пізніше — вчителькою початкових класів. 1989 року переїхала до Сєвєродонецька Луганської області, де мешкала до початку повномасштабного вторгнення.

Шлях до літератури

Художньою прозою Світлана Талан почала займатися у зрілому віці, не маючи філологічної освіти. Перший роман «Щастя тим, хто йде далі» здобув першу премію у номінації «Романи» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (2011) та спеціальну відзнаку фонду «Анти-СНІД» Олени Пінчук за найкращий роман на гостросоціальну тематику.

У 2012 році твір вийшов у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» під назвою «Коли ти поруч» — українською та в авторському перекладі російською. За перший рік було продано 80 тисяч примірників. За версією журналу «Фокус» та Рахункової палати України авторка посіла третє місце у рейтингу найпопулярніших письменників країни (2013).

Творчість

Найкращі книги Світлани Талан належать до жанру «реальних історій» — прози на гостросоціальну тематику, в центрі якої незмінно постає жінка-українка: сильна духом, емоційна, здатна помилятися, але ведена коханням — до родини, до Батьківщини. Творчість охоплює теми війни на Донбасі, Голодомору, особистих і суспільних криз.

Роман «Не вурдалаки» (2013) увійшов до обраного списку «Красне письменство» конкурсу «Книга року — 2013». «Оголений нерв» (2015) визнано найкращим у номінації «Сучасна українська проза» бібліотекою для юнацтва Івано-Франківська та включено до «Топ-7 книг для тих, хто читає українською». Роман «Розколоте небо» (2014) схвалений Інститутом модернізації змісту освіти МОН України для використання в загальноосвітніх закладах.

За підсумками 2023 року роман «Осіння весна» посів перше місце продажів у видавництві «КСД» (понад 9 тисяч примірників), «Душа Ніколь» — третє (понад 8,8 тисячі). Загальний наклад книжок авторки перевищив показники ряду зарубіжних бестселерів. Світлана Талан є абсолютною лідеркою серед запитів бібліотекарів видавництва.

Громадська діяльність

Упродовж 2014–2017 років авторка вела постійну рубрику в журналі «Бористен», де щомісяця висвітлювала сучасне життя Донбасу по обидва боки лінії розмежування. Займалася волонтерською діяльністю: збирала книжки для бійців, засновувала бібліотечки у зоні ООС, передавала подарунки захисникам і проводила з ними зустрічі.

З вересня 2017 року — відповідальна секретарка Луганської обласної організації НСПУ, з липня 2019-го — виконувачка обов’язків голови організації. З 8 вересня 2019 року — членкиня правління Сєвєродонецького об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. 2017 року їй присвоєно звання «Почесна громадянка Сєвєродонецька».

Вимушена евакуація

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Сєвєродонецьк опинився в зоні активних бойових дій. 3 березня 2022 року Світлана Талан залишила місто та оселилася в Миколаєві Львівської області. Досвід проживання на окупованих і прифронтових територіях упродовж 2014–2022 років безпосередньо відобразився в її романістиці.

Нагороди

Серед головних відзнак: лауреатка конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи» (2011, 2012); лауреатка премії імені Олеся Гончара від журналу «Бористен» (2014); лауреатка премії імені Василя Юхимовича (2015); лауреатка Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2019); медаль «Олександра Довженка» за романи «Де живе свобода» (2022).

Відзнака «Золота письменниця України» присуджується авторам, чиї твори українською мовою сягнули сукупного накладу понад 100 тисяч примірників. Медаль «За жертовність і любов до України» від Української православної церкви Київського патріархату (2015); Міжнародна патріотична медаль Івана Мазепи за просвітницьку та волонтерську діяльність (2019).

Усі книги Світлани Талан

Річки не старіють
ЇЇ вишиване життя
Коли ти поруч
Душа Ніколь
Своє чуже життя
Осіння весна
Повернутися дощем (Дві книги)
Де живе свобода. Її полиновий присмак. Книга 2
Я тебе намріяла
Ми завжди були разом
Помилка
Зловити промінь щастя. Не вурдалаки (перевидання)
Просто гра
Матусин оберіг
Зігріті сонцем
Коли минуле попереду
Я захищу тебе…
Розколоте небо

Цікаві цитати письменниці

«Оголений нерв» (2015)

І чому ми, люди, починаємо жалкувати лише тоді, коли стає пізно? Найстрашніше те, що каяття приходить запізно, коли вже не можна нічого змінити. Зазвичай люди розуміють помилки свого життя або біля порожнечі чорної могили, яка готова назавжди відібрати рідну людину, або на порозі своєї вічності. А нам для того, щоб огорнути своїх рідних любов’ю, піклуватися про них, дається ціле життя. Ми вбиваємо час на непотріб, на якісь дрібниці, і все для того, щоб колись про це жалкувати?

Людям здається, що вони змінюють події, проте іноді події змінюють людей.

Не розчаровується лише той, хто ні на що не сподівається і нічого не чекає.

Лише коли стоїш на порозі вічності, розумієш цінність життя.

Людина так влаштована, що розуміє ціну чогось лише тоді, коли його втратить.

Життя така непередбачувана річ. Іноді таке з нами може утнути… Утім, час розставляє все по своїх місцях і відкривається істина.

Ви навіть не уявляєте, які ви тут щасливі… Люди вважають, що щастя – це коли будинок з ремонтом та новими меблями, а холодильник наповнений вщент. Або коли навколо рідні люди, діти, друзі… Але навіть тоді людина не може бути щасливою, якщо в неї відібрали свободу і волю. Спокійно ходити вулицями – щастя. Вільно…

Людська пам’ять — дивовижна річ. Одні події западають глибоко в душу, щоб часто спливати спогадами і не давати людині про них забути. Іноді незначна подія надовго осідає в пам’яті, потім тривожить і хвилює, а іноді забуваються цілі роки. Одні події змінюють інші, щоб стерти з пам’яті минулі, і не тому, що люди такі…

У часи особливої напруги у людей оголюються почуття. Скільки серед нас дітей своєї країни, які лише зараз, коли можуть відібрати її, зрозуміли, наскільки вони люблять Україну! Хто не знав гімн України – уже вивчив, хто не тримав у руках прапор – підняв його, хто не мав вишиванки – придбав.

— Іноді ми хочемо стерти з пам’яті те, про що не хочеться думати, а коли люди втрачають її, то мріють повернути… — Можна лише не згадувати якісь події, але забути їх назавжди неможливо […].

«Купеля» (2016)

Хіба слова мають значення, якщо заговорила душа?

Почуття не можна купити ні за які гроші, бо вони ними не вимірюються.

Безвихідних ситуацій не буває… Треба вміти лише знайти цей вихід. Навіть у замкнутому просторі знайдеться невеличка шпаринка, потрібно лише пильніше придивитися й не впасти в розпач.

Кохання не потребує гарних слів, воно вміє говорити серцем, душею, очима.

Не можна приймати поквапні рішення — можна зламати собі життя…

Часто люди чіпляються за минуле, бо застрягли в ньому. Осліплені своєю метою зачепитися в минулому, не розуміють, що його вже немає, воно лопнуло, як мильна булька… Ні, у спогадах минуле є, воно сяє блискітками, як та булька. Спробуй доторкнися до неї руками! Залишаться одні дрібні крапельки й більш нічого. Тож навіщо…

Напевно, у житті кожної людини бувають моменти, коли душа наповнюється по самі вінця емоціями і почуттями. Їх стає так багато, що для них не залишається навіть маленького закутка в глибині душі. І тоді виникає непереборне бажання виплеснути їх назовні, звільнивши місце для нових почуттів.

Час від часу ми повинні проходити через чорні смуги, щоб гідно дожити до світлих…

А життя… воно не чекає, воно є сьогодні, і треба жити сьогоднішнім днем, а не якимись невизначеними надіями.

Коли закохані разом, вони одне ціле, якщо болить одному, то біль відчуває й інший, радість теж одна на двох. Здається, що й дихання одне на двох — задихнеться один, і другому забракне повітря.

Мріям властиво здійснюватися. Іноді вони справджуються навіть більше, ніж можна сподіватися.

Попри всі свої бажання, людина не може одразу стати іншою…

Справжнє кохання живе не лише в салонах краси. Воно може знайти тебе будь-де: у бібліотеці, на роботі й навіть на вулиці, – мрійливо сказала Соня. – Треба лише дочекатися свого зіркового часу.

Справді, жіноча логіка ніколи не буде зрозуміла чоловікам.

Не косметика, а кохання здатне змінити людину до невпізнання…

Дітей не обдуриш. Вони душею відчувають, любимо ми їх чи ні.

Кохання? Розумієш, це почуття не можна передати словами, треба відчути на собі. Воно всепоглинальне, безмежне, як Усесвіт! Прокидаєшся вранці – перша думка про нього, лягаєш спати – його образ перед тобою, коли він поруч, нікого більше не існує у світі, лише ми двоє серед безкрайнього простору. Коли закохані разом, вони одне ціле, якщо болить одному, то біль відчуває й інший, радість теж на двох – задихнеться один, і другому забракне повітря.

Безсонними ночами він перебирав у пам’яті все своє життя, перегортав його, ніби сторінки книжки, вчитуючись у кожен прожитий день.

У всьому, що стається, можна знайти й гарне. Головне — уміти це помічати, знаходити серед темряви хоча б маленький світлий промінчик.

Життя триває, і завжди треба сподіватися на краще.

Хіба то мати, що не хоче свою рідну кровинку побачити? Так собі, зозуля.

— Усе минає, але є вічні цінності. — Наприклад? — Кохання.

Лише одна коротка зустріч може перевернути все..

Люди змінюються з роками, але очі залишаються такими, як і колись.

Шкода, що люди не можуть знати, коли стануть по-справжньому щасливі.

Кожна людина має право на щастя.

Україна найгарніша, а ось із керівниками їй чомусь не щастить..

Щоб мати гарного хлопця, треба бути трішечки нахабною, навіть наполегливою, треба вміти себе показати з кращого боку, гарно вдягатися, уміти загравати, бути хитрою як лисиця.

«Замкнене коло» (2017)

Життя – це не минуле чи майбутнє. Життя – це сьогоднішній день. І не можна його розділити на три етапи, воно суцільне.

Хто не ризикує, той не п’є шампанське, а хто п’є, той ризикує бути отруєним.

Поруч із нею була зневірена у майбутньому людина. Здавалося, з нього вийняли душу, залишилася сама оболонка, яка не здатна співчувати, кохати, радіти кожному новому дню.

Ти не чуєш нікого, крім себе, не помічаєш, ба навіть не намагаєшся почути та побачити тих, хто з тобою поруч.

Гроші, гроші, гроші. Вони на все потрібні. Вони можуть відкривати двері, звеличити людину, але й згубити її. Вони небезпечні та підступні. Добре, що мрії безкоштовні. Вони можуть бути приватною власністю однієї людини, і ніхто не в змозі їх відібрати, вкрасти, купити, відсудити чи заборонити. Мрії – це інше, маленьке,…

Жінка подумала про те, що будинки наділені якоюсь своєю особливою силою. Вони всмоктують у себе все, що там відбувалось, а потім довгі роки стіни будинку тримають у собі все те, що трапилося в них.